Поради психолога

Заповіді розумного виховання для батьків

 Поміркуйте над цими заповідями. Можливо, вам вдасться доповнити їх, удосконалити, адаптувати до нинішньої ситуації. Отже…

Заповідь перша. Ніколи не робіть ніяких виховних дій у поганому настрої.

Заповідь друга. Ясно визначите, чого ви хочете від дитини і поясніть це їй, а також дізнайтесь, що вона думає із цього приводу. Переконайте його, що ваші виховні цілі – це і її цілі.

Заповідь третя. Надайте дитині самостійність, виховуйте, але не контролюйте кожен її крок.

Заповідь четверта. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього; розбирайте з дитиною її правильні і неправильні кроки до мети.

Заповідь п’ята. Не пропустіть моменту, коли досягнутий перший успіх, хваліть дитину за кожен її вдалий крок. Причому хвалите не взагалі, а конкретно! Не «Ти – молодець», а обов’язково «Ти – молодець, тому що…».

Заповідь шоста. Якщо ж дитина робить якусь невірну дію, скоює помилку, то вкажіть їй на цю помилку. Відразу дайте оцінку вчинку і зробіть паузу, щоб дитина усвідомила почуте.

Заповідь сьома. Оцінюйте вчинок, а не особу – адже це не одне і те ж. «Ти – поганий!» (оцінка особи) звучить дуже часто замість правильного «Ти поступив погано!» (оцінка вчинку). Важливе доповнення: ваше зауваження з приводу помилки або вчинку повинне бути коротким і визначеним.

Заповідь восьма. Дайте дитині відчути, що ви співчуваєте їй, вірите в неї, хорошої думки про неї, не дивлячись на її помилку. Для цього посміхніться їй або торкніться до неї. Дайте зрозуміти, що коли ця неприємна розмова буде закінчена, то інцидент буде вичерпаним.

Заповідь дев’ята. Виховання – це послідовність цілей. Допоможіть дитині будувати систему перспективних цілей – від дальньої до середньої і від неї до сьогоднішньої.

Заповідь десята. Вихователь повинен бути твердим, але добрим. Ні абсолютна твердість в що б те ні стало, ні така ж безмежна доброта не годяться як єдиний основоположний принцип виховання. Все добре свого часу, і треба уміти застосовувати різні методи відповідно до конкретної ситуації. Тоді виховання буде ще і своєчасним.

Поради психолога, як виходити із депресивних станів:

Коли ситуація є досить несподіваною і просто вдаряє по нервам:

· Прийміть теплу ванну або душ – вони розслабляють м’язи і заспокоюють нерви.

· Розкажіть про свої неприємності другові або близькій людині.

· Полічіть до десяти мовчки, особливо коли ви так розлючені, що готові закричати.

· Приготуйте чашку теплого чаю з трав. Пийте його якомога повільніше, втішаючись теплом і насолоджуючись ароматом.

· Не бійтеся плакати. Більшість людей зізнаються, що після сліз вони почувають себе краще. Сльози горя, радості або полегшення допомагають позбавитися стресу.

· Висміюйте свої тривоги, знайдіть кожного вечора час для комедій або гумористичних передач.

· Якщо ви дуже чутливі до критики – потрібно вчитися її передбачати, це пом’якшує удар.

А як бути з такими емоційними потрясіннями, як двійка з контрольної, переживання через нерозділене кохання до юної богині з прекрасним каштановим волоссям, чи настанням “такого дня”?

· Спробуйте поділитися своїми переживаннями із членами родини або з кимось із друзів.

· Візьміться за справу, яка приносить вам задоволення.

· Постарайтеся виспатися.

· Погуляйте на свіжому повітрі.

Як допомогти дитині подолати невпевненість?

1. Любіть свою дитину і демонструйте їй це.

Потреба у любові, в необхідності близьким людям – одна з фундаментальних людських потреб. Ця потреба задовольняється , коли ви говорите дитині, що вона вам дорога, що вона просто хороша. Робити це можна багатьма способами: привітним поглядом, прямими словами: «Я рада тебе бачити», «Мені добре, коли ми разом».

2. Обіймайте дитину кілька разів на день.

Спробуйте частіше обіймати своїх дітей, особливо тих, хто сором’язливий, хай навіть вам доведеться зробити над собою зусилля. Не соромтеся виявляти ніжність. Ніжність протистоїть холодному відношенню, позбавленому почуттів. Дайте дітям можливість виявити ніжність у відповідь.

Не бійтеся сказати дитині «Я тебе люблю». І не важливо, скільки дитині років і чи чує хтось ще.

3. Формуйте у своєї дитини високу самооцінку.

Самооцінка- це думка людини про саму себе. У дитини вона формується в першу чергу батьками. Люди з високою самооцінкою не засмучуються, коли їх критикують. Людина ж низькою самооцінкою навпаки, виглядає втраченою, вона надмірно чутлива до критики.

4. Критикуйте не особистість дитини, а її вчинки.

Памятайте, що можна виражати своє незадоволення окремими діями дитини, а не нею взагалі. Краще сказати: «Ти нерозумно вчинила», ніж «Ти нерозумна».

5. Виховуйте в дитини впевненість і незалежність.

Батьки часто культивують відчуття залежності у своїх дітей, щоб самим відчувати себе потрібними. У підсумку діти стають тихими, пасивними і залежними: «Так, мамо. Так, тату. Я буду таким, як ви хочете».

Пасивність – протиприродний стан як для дитини, так і взагалі для будь-якої живої істоти. Не домагайтесь, щоб діти були залежними від вас, хоч це і дозволяє легше ними керувати.

Навчіть дітей відчувати себе комфортно віч-на-віч з самим собою. Дитина повинна мати вільний час і особистий простір. Це корисно для її самовираження і самопізнання.

Правила поведінки з ровесниками

1. Завжди звертайся до іншого на ім’я.

2. Дотримуйся правил ввічливості у спілкуванні: вітайся під час зустрічі, прощайся, дякуй за допомогу.

3. Ніколи не підвищуй голос на іншого, навіть якщо він тебе образив. Спокійним тоном з’ясуй, що сталося.

4. Виявляй увагу, чуйність до інших. Ділися з друзями.

5. Зупини іншого, якщо він намагається зробити щось погане.

Якщо товариш не правий, скажи йому про це.

 

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ В ШКОЛІ ПЕРШОКЛАСНИКА

  Аби навчання в школі було успішним, треба враховувати особливості адаптації дитини до шкільного життя. Взагалі, перший рік навчання особливо важкий для малюків. І адаптація може проходити по-різному. Значна частина дітей пристосовується протягом двох-трьох місяців навчання. Це виявляється в тому, що дитина звикає до колективу, ближче пізнає своїх однокласників, знаходить друзів. У дітей, які успішно пройшли адаптацію, переважають гарний настрій, бажання відвідувати школу, виконувати вимоги вчителя. Іншим дітям потрібно більше часу для звикання до шкільного життя. Вони можуть до кінця жовтня-листопада надавати перевагу ігровій діяльності, не одразу виконувати вимоги вчителя, з’ясовувати стосунки з однокласниками неадекватними методами, може з’явитися небажання вчитися. Це означає, що дитині особливо потрібна допомога.

 

ПСИХОФІЗИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ-ШЕСТИРІЧКИ

  Діти сьомого року життя здатні усвідомлювати своє становище в товаристві ровесників і дорослих, проявляють інтерес до інших людей, вміють спілкуватися. Вони здатні співпереживати, співчувати, допомагати; знають і виконують основні правила етичної поведінки і взаємодії в грі і побуті.

  Першокласники здатні керувати своєю поведінкою, знають межі дозволеного, виконують вимоги дорослого. Вони з інтересом беруть участь в різних видах діяльності (навчальній, ігровій, трудовій). Добре орієнтуються не тільки в знайомій, але й в незнайомій обстановці. Діти цього віку досить обізнані з предметами навколишнього світу, проявляють значний інтерес до нових знань, позитивно ставляться до нової інформації. Рівень розвитку мисленнєвої діяльності забезпечує можливість шкільного навчання.

  Найбільш характерні для дітей цього віку наочно-образне і дієво-образне мислення створюють передумови для формування логічної форми мислення. Розумовий розвиток дітей сьомого року життя передбачає наявність певного словникового запасу (3,5 – 7 тис. слів), уміння правильно вимовляти всі звуки рідної мови і вміти робити найпростіший звуковий аналіз слів. Достатньо розвинене в більшості дітей зорово-просторове сприйняття. Вони здатні характеризувати просторові відношення предметів (праворуч — ліворуч, над — під, зверху — знизу тощо), розрізняти просторове розташування фігур, деталей на площині. Діти цього віку розрізняють геометричні фігури, виділяють їх у предметах навколишнього світу; здатні класифікувати фігури за формою, розміром, кольором; розрізняють і виділяють букви і цифри, написані різним шрифтом, можуть подумки знаходити частини цілого, добудовувати фігури за схемою, конструювати їх із деталей.Розвиток зорово-моторних координацій дозволяє дітям 6 років координувати свої рухи. Вони можуть змальовувати прості геометричні фігури, предмети, пересічні лінії, букви, цифри з дотриманням розмірів, пропорцій, співвідношення штрихів.

  Водночас для цього віку характерний слабкий розвиток моторики дрібних м’язів рук. Розвиток слухомоторних координацій дозволяє розрізняти і відтворювати нескладний ритмічний малюнок, виконувати під музику ритмічні рухи тощо. Діти цього віку здатні до довільної уваги, проте її стійкість ще невелика і багато в чому залежить від умов організації навчання та індивідуальних властивостей. Варто зазначити, що це стосується й однотипної діяльності. Наприклад, дитина може активно займатися лише читанням, письмом, бесідою тощо не більше 10—12 хв. Враховуючи це, вчитель має урізноманітнити діяльність протягом одного уроку. Крім цього, важливо мати на увазі, що діти не здатні швидко і надто часто переключати увагу з одного об’єкта на інший (за урок — не більше трьох разів). Особливості пам’ яті такі: дитина не може одночасно сприймати більше двох об’єктів. У неї переважає мимовільне запам’ятовування, водночас вона здатна і до довільних дій пам’ яті. Використання наочних засобів навчання сприяє розвитку довільного запам’ятовування. Обсяг пам’яті різко зростає при активному й усвідомленому сприйманні і запам’ятовуванні. Шестирічні діти здатні зосереджено, без відволікання займатися однотипною діяльністю 10—12 хв, що визначає вимоги до організації і структури уроку в першому класі.

  Вікові особливості дітей сьомого року життя (складність довільної регуляції діяльності, швидка стомлюваність тощо) передбачають, що для них дуже складні статичні навантаження, обмеження рухового режиму, швидке переключення з одного виду діяльності на інший тощо. Першокласники здатні точно виконувати інструкцію вчителя, якщо вона дана чітко й коротко, а також подано послідовність (алгоритм) дій. їм ще важко оцінити результат і якість своєї роботи, порівняти її з еталоном, самостійно виправити помилки і внести корективи під час діяльності. Однак у них поки переважає підвищена самооцінка, тому завдання вчителя — поступово і коректно формувати об’єктивну самооцінку школяра. Варто пам’ятати, що діти цього віку емоційно ставляться до нейтральних результатів і невдач у своїй діяльності, вразливі до стилю поведінки дорослого щодо себе, емоційно (інколи неадекватно) реагують на його зауваження і критику своєї діяльності, вимагають постійної підтримки і схвалення.

  

ДОПОМОГА У НАВЧАННІ З БОКУ БАТЬКІВ

Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їхня дитина добре навчалася. Тому треба допомогти їй організувати свій час вдома. Найперша допомога — раціональне чергування занять, активного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторюючись щодня у певній послідовності, сприяють формуванню у дитини необхідних побутових, трудових і культурогігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов.

  Систематичне дотримання режиму дня виховує у дітей такі важливі риси характеру як дисциплінованість, організованість, уміння підкоряти свої бажання інтересам справи. Важливо забезпечити 3,5—4-годинне перебування дитини на свіжому повітрі, регулярний сон (нічний не менше 10 годин, вдень 1,5 години), калорійне і різноманітне харчування через 3—3,5 години. Такі норми відповідають фізіологічним потребам дитячого організму та сприяють збереженню здоров’я.

  Батькам треба мати на увазі, що молодший школяр не вміє швидко переходити від однієї справи до іншої. Це залежить від типу нервової системи дитини.

Тому батьки мають пояснити дитині причини такого переходу і дати час, аби вона могла психологічно підготуватися до нової справи. Треба розуміти: для того, щоб кинути одне заняття, на яке вже налаштувалась дитина, і взялася за інше, їй доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягти на своєму і не виконувати прохання батьків. Будь-який необгрунтований перехід від однієї справи до іншої шкідливий тим, що дитина змушена кидати розпочате, не закінчивши його. Якщо це ввійде в систему, то у школяра з’явиться погана звичка нічого остаточно не закінчувати. Звичайно, інколи доводиться просити сина чи доньку допомогти по господарству, чи з будь-яких інших причин порушити звичайний розпорядок дня. Часто буває так: тільки-но школяр розклав книги сів за уроки, а його посилають до магазину. Почав хлопчик читати цікаву книгу — його просять полити квіти. Дівчинка малює, а її відправляють погуляти з молодшим братом У таких випадках краще сказати дитині: «Дочитаєш сторінку — треба буде сходити де магазину». Або: «Закінчуй гратися конструктором. Через 10 хвилин будемо вечеряти», Тобто, треба дати дитині час підготуватися до нової справи.

Наступна важлива умова успішного навчання — розумна допомога старших. Вона виявляється, найперше, в обізнаності батьків у справах дитини: «Які були сьогодні уроки? Про що нове ти дізнався? Як упорався із завданням?» Ще дуже важливо перевірити правильність виконання домашнього завдання. Практика навчання переконує, що добре усвідомлений той матеріал, який розповідається іншій людині. Тому бажано, щоб першокласник розповів комусь із дорослих вивчені уроки: правила з української мови, розв’язані задачі з математики, вірш або переказ оповідання. Якщо дитині важко викласти основний зміст матеріалу, то це означає, що урок не вивчений і його потрібно повторити. При перевірці письмового завдання не поспішайте вказувати дитині на помилку. Вона має привчитися до самоконтролю. Тому запропонуйте їй самостійно відшукати помилку, пригадати, як можна перевірити рішення. І тільки в крайньому випадку показати, де вона припустилася помилки. Буває, що дитина просто лінується, не хоче самостійно працювати, долати труднощі. У цьому випадку особливо необхідний суворий контроль з боку батьків.

  Батьки не повинні забувати про такий негативний фактор як перевантаження учня. Часто буває так, що дорослі, крім завдань учителя, навантажують свою дитину додатковими навчальними вправами. Дитина перенавантажується і нерідко починає навчатися не краще, а гірше. В неї втрачається інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею.

Часто батьки скаржаться, що дитина дуже довго виконує домашнє завдання і звертаються із запитаннями: «Сидіти чи ні з дитиною за уроками?». Рецептів немає. Кожна дитина і кожний випадок — особливі. Один школяр може працювати самостійно, досить просто перевірити зроблене завдання. З іншим треба сидіти, не відходячи й організовувати кожен рух: розгорни підручник, візьми олівець, обговорювати написання кожної букви. Це пояснюється тим, що в деяких дітей спостерігається нестійка увага, невміння зосередитися на одному предметі. В цьому випадку дитина напише рядок і відволікається: починає розповідати про те, що було сьогодні в школі, знову повернеться до письма, згодом почне підстругувати олівець тощо.

  Щоб привчити молодшого школяра до посидючості, батьки вимагають, аби він вкладався у певний час, виконуючи завдання. Для цього ставлять перед учнем годинник. Дитина ж, стежачи за часом, вчиться оперувати ним.

  Нескінченне сидіння за уроками пояснюється ще й тим, що не всі діти однаково розвиваються.

  Деякі з них важко засвоюють навчальний матеріал, починають відставати. Цей недолік з часом можна було б подолати, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять з дитиною. Роздратовані, вони починають кричати, дитина нервується. Врешті справа погіршується, дитина починає ненавидіти школу як таку, що винна в її невдачах.

  Таким чином терпіння батьків, їхній доброзичливий тон, постійна зацікавленість справами і повагою до дрібниць, з яких складається шкільне життя дитини, знання реального стану речей і сьогоднішніх труднощів дитини, спокійна впевненість у тому, що їх можна подолати, турботлива щоденна праця — важливі умови успішної допомоги дитині у навчанні.

 Що необхідно робити батькам, щоб дитина адаптувалась до навчання

   Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

 

 

Рекомендації батькам, діти яких важко пристосовуються до шкільного життя: 

а) знати, в чому саме труднощі дитини (у спілкуванні з однокласниками, у навчанні, у відносинах з учителями);

б) обов’язково спілкуватися з дитиною щодня (допомагати у навчанні, читати казки, надати елементарні знання про довколишній світ);

в) розвивати моторику руки (різати папір, розфарбовувати, ліпити з пластиліну чи глини);

г) привчати до самостійності;

ґ) надати неважкі обов’язки по дому (годувати рибок, поливати квіти тощо).

 

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ВІД ДИТИНИ

• Не заставляйте мене відчувати себе молодше, ніж я є насправді. Я відіграюся на вас за це, ставши «плаксою» і «скигликом».

• Не робіть для мене і за мене те, що я в змозі зробити для себе сам. Я можу продовжувати використовувати вас як прислугу.

• Не вимагайте від мене негайних пояснень навіщо я зробив те або інше. Я інколи і сам не знаю, чому поступаю так, а не інакше.

• Не піддавайте дуже великому випробуванню мою чесність. Будучи заляканий, я легко перетворююся на брехуна.• Хай мої страхи і побоювання не викликають у вас занепокоєння. Інакше я боятимуся ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.

• Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати — це поколиває мою віру у вас.

• Не чіпляйтеся до мене і не бурчіте на мене. Якщо ви будете це робити, то я буду вимушений захищатися, прикидаючись глухим.

• Не намагайтеся читати мені повчання та нотації. Ви будете здивовані, відкривши, як прекрасно я знаю, що таке добре і що таке погано.

• Не захищайте мене від наслідків власних помилок. Я, як і ви, вчуся на власному досвіді.

• Не забувайте, я люблю експериментувати. Таким чином я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.

• Не поправляйте мене у присутності сторонніх людей. Я зверну набагато більшу увагу на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

• Не намагайтеся від мене звільнитися, коли я ставлю відверті питання. Якщо ви на них не відповідатимете, я взагалі перестану задавати їх вам і шукатиму інформацію десь на стороні.• Я відчуваю, коли вам важко і тяжко. Не ховайтеся від мене. Дайте мені можливість пережити це разом з вами. Коли ви довіряєте мені — я довірятиму вам.

• Не турбуйтеся, що ми проводимо разом дуже мало часу. Для мене важливіше те, як ми його проводимо.

• Не покладайтеся на силу в стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що вважатися потрібно лише з силою. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.

• Будьте уважні, коли в моєму житті настає час більшої орієнтації на однолітків і старших хлопців. В цей час їх думка для мене може бути важливіше за вашу. У цей період я відношуся до вас критичніше і порівнюю ваші слова з вашими вчинками.

 Прислухаймося до порад своїх дітей!

Напишіть відгук